Букву и треба писати на місці пропуску в усіх словах рядка
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь:В
У правильному рядку скрізь пишемо и: по-лисячи (прислівник з по- на -ячи), почасти, пошепки, навколішки (після т, к у кінці прислівника).
У кожному з інших рядків є прислівник з і: тричі, заочі, насторожі. Решта слів цих рядків — з и: по-лицарськи, по-вовчи, завбільшки; навкулачки, по-корейськи, навпаки; по-людськи, завглибшки, трохи.
(1) Боляче буває дивитися, як падає зірка. (2) Як/би хотілося запримітити, звідки вона зірвалася й куди мала б упасти спіткнувшись на рівному місці. (3) Дивишся у високий морок, де щойно був залишений слід. (4) Дивишся, вражений, сподіваючись, що не вмерла зірка, що спалахне вона в іншому місці. (5) Про/те ні, не спалахнула. (6) А потім не встигаєш помічати, де й котра зірка зірвалася, полетіла до/низу. (7) Що їх манить туди? (8) Що жене їх стрімкими табунами? (9) Яка непереможна сила старої землі? (10) Чи не та сама сила, що пробуджує в мене любов до неї, що все тримає на цьому світі? (11) Оглянься! (12) Прожиті твої дні летять слідом за тобою, що/миті згасаючи в темряві минулого...
(1) Поза хатами стежка розширювалась і прямувала попід кам’яною горою до самісінького ліска. (2) Між деревами ховався невеличкий струмок, у ньому — завжди холодна й різка джерельна водиця. (3) Трохи віддалік дорога круто забирала праворуч, і опускалася в/низ до річки, блакитний відблиск якої було […] видно з/верху дерева. (4) На/весні річка в цьому місці широко розливалася, затоплюючи собою велику ділянку землі, а влітку, коли вода спадала, на лузі селилося безліч усякої дрібної звірини, і великий птах там полював. (5) Аж ген від отого лісочка, що не/виразно синів удалині, і до високого пагорба був його луг.
(1) На невеличкій прогалині тут, посеред гори, розкинулася пасіка. (2) Високі дерева, підіймаючи на/зустріч сонцю своє густе гілля, оточують її з усіх боків. (3) У/середині росте трава, з квітками рясно помішана, та стоїть із десяток вуликів. (4) Сонце кидає з/верху хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі. (5) Ось щось торкнулося моєї руки: це одна з бджілок неспішно поповзла по/моєму ліктю. (6) А я стою, затамувавши подих і […].
(1) Усе починається з дитинства, з колискової, з голосу материнської душі над колискою. (2) Уже в/перше звучання почутої мелодії на/вічно вплітається для маленької дитини багатоголосся душі та світу. (3) Від/тепер відкривається шлях її радощам, смуткові й веселості, тривогам, і сподіванням. (4) І, на/певно, головному — взаємності з життям, зі світом. (5) Колискова — це не/наче душа, яка ходить навшпиньках.
(1) Усе починається з дитинства, з колискової, з голосу материнської душі над колискою. (2) Уже в/перше звучання почутої мелодії на/вічно вплітається для маленької дитини багатоголосся душі та світу. (3) Від/тепер відкривається шлях її радощам, смуткові й веселості, тривогам, і сподіванням. (4) І, на/певно, головному — взаємності з життям, зі світом. (5) Колискова — це не/наче душа, яка ходить навшпиньках.
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.
(1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі.
(1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі.
(1) Ще над/вечір землю оповив холодний туман. (2) Значить, чекай на ніч морозну. (3) І ранній завчасний морозенко таки добре [...] протягом ночі: настелив трави, побілив памороззю засохлі дерева. (4) У/ранці листя без/упину опадало на землю, лягало покорченими долоньками до/гори наче все ще просило хоч краплиночку тепла. (5) Не було ні вітру, ні жодного поруху. (6) А листя падало й падало, зривалося з верховіття. (7) Здавалося, що проливається чорно-зелений сумний водограй.
(1) Гордий птах змахнув крильми і злетів на/зустріч новим пригодам. (2) Він уважно приглядався до всього, що було внизу. (3) Птах мав (…) зір і добре бачив, як люди збивалися з ніг, поралися по городах, згрібаючи на купи сухе картоплиння та спалюючи його разом із зів’ялим листям. (4) Дим від вогнищ тягнуло в долину, але він не стелився пасмами, а зразу ж піднімався до/гори підфарбовуючи все не/баченою досі прозоро-блакитною аквареллю. (5) А небо, навпаки, залишалося високим і чистим, і в тій височині розкошланими клаптями вати плавали не/великі хмарки.
(1) Пахне луг… (2) Вечірній туманець благеньким напиналом напнувся над усеньким лугом, а отам, коло лісу, начебто завис густіший і темніший морок. (3) А де лелеки, що прилетіли на/зустріч з вечірньою казкою? (4) Мабуть, поки вечеряв, то познімались і полетіли на лісові озера. (5) Вдивляєшся поміж кущів, поміж осоки — ніде не видно, тільки сумують вечірні сутінки. (6) А луг пахне де/далі сильніше, і груди не можуть умістити, увібрати всю його терпку свіжість бо за/малі. (7) Дихаєш і наче оновлюєшся, в/друге на світ народжуєшся.
(1) Бувало, у найтемнішу ніч, коли темрява билась у вікна, як хвилі безмежного моря, під вікном несподівано закрутиться веремія, у шибках процвіте цілий рій синіх, сірих, карих очей. (2) Здається, що підпливали вони на чорних хвилях як черідка цікавих рибок до самотнього в морі темряви вогника у вікні. (З) Нашумлять, наговорять і знову в темряву одлинуть. (4) Випаде сніг - зіб'є бучу: їхати на санях; гуртом їдемо в сусіднє село до старого вчителя в гості. (5) Метелиця, гребні, а з нами мов мара якась весела починає загравати: вигукуємо, сміємося, співаємо, підскакуємо на кожному гребні й, хапаючись одне за одного, перекидаємося в сніг. (6) Дядько чухає голову: невпокійна це й клопітна справа - од села до села перевезти в хуртовину хуру реготу. (7) Навмисне ми ніколи не шукали собі веселощів, ми їх одкладали на далі, «на колись».
(1)Щороку під кінець травня земля набирається сили і її живлющі соки до схочу напоюють зело. (2)Саме під цю пору на Поліссі починає густо цвісти азалія. (3)Її жовтий цвіт мовби велетенське мереживо свічок, виготовлених із ярого воску, освітлює найтемніші закутки лісових хащ. (4)Душа від того яскравого суцвіття наповнюється бадьорим настроєм, веселішає, усе довкола набирає особливої урочистості. (5)Великі з жовтим відблиском пелюстки густо вигойдуються на тендітних ниточках, бутончики нагадують підвішену догори парасолю.
(1) Чогось непокоїться хлопець, чомусь безпричинно тягне його в глибінь вечорів, де місяць і зорі ворожать угорі. (2) Ідеш шляхом, і здається тобі, наче от-от зі щастям зустрінешся. (З) І, як загадкові лісові [...], кличуть далекі дівочі пісні. (4) Він часто поривається до них, але близько не наважується підійти. (5) І не тому, що несміливий, а тому, що потаємна, ще нерозпізнана ним дівоча душа була святою для Романа. (6) Ще не знайшов тої, для якої зміг би небо прихилити.
Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери речень) і виконайте завдання
(1) Які тут, на крутому схилі гори, зеленіли дерева! (2) Чия буйна фантазія позбирала їх із усіх-усюд до цього товариського гурту, й тепер вони створили мальовничу строкату сім’ю! (3) Простір між стовбурами, пронизаний світлом літнього сонця, без упину манив загадковим затишком. (4) Батько рано-вранці йшов від дерева до дерева й перед кожним зупинявся на коротку мить наче здибався зі знайомою людиною. (5) Цей сад на схилі гори творили не тільки розлогі яблуні, а й посаджені ще позаторік зовсім молоденькі яблуньки.