Звуки і букви. Уподібнення приголосних

У всіх трьох словах виділені букви позначають звук [з]: наїздитися — [з]; айсберг — глухий [с] перед дзвінким [б] стає дзвінким: [айзберг]; різкий — дзвінкий [з] перед глухим в українській мові не оглушується.

• Очерет — [ч], але лічба — [дж] (перед дзвінким [б]), а не морочся — [ц’] ([мороц’с’а]).
• Прошепотіти — [ш], ніжка — [ж], а пташці — [с’] ([птас’ц’і]).
• У шістсот [т] не вимовляється ([шіс:от]), у радість — [т’], у молотьба — [д’].

Футбол — глухий [т] перед дзвінким [б] стає дзвінким: [фудбол]. Зорепад — дзвінкий [д] у кінці слова в українській мові не оглушується: [зорепад].

• відбити, проїзний: у проїзний букви д немає — у групі -здн- відбувається спрощення (проїзд — проїзний).
• бджола, здавна: у бджола букви дж позначають один звук [дж], а не [д].
• подякував, дружба: у подякував перед я звучить м’який [д’], а це інший звук, ніж [д].

У рядку Лікувальні можливості живокосту безмежні скрізь звучить [ж]: можливості, живокосту, безмежні — дзвінкий [ж] в українській мові не оглушується і не змінюється перед [л] чи [н].

• Заспівала сопілочка осьдечки за вікном: у заспівала, сопілочка — [с], а в осьдечки перед дзвінким [д] звучить [з’].
• Відповідаючи їм, не забудьте подякувати: у відповідаючи — твердий [д], а в забудьте, подякувати — м’який [д’].
• Ці квитки можна обміняти в касі вокзалу: у квитки, касі — [к], а у вокзалу перед дзвінким [з] звучить [ґ]: [воґзалу].

У всіх трьох словах правильного рядка є звук [з]: розмова; глузд — дзвінкий [з] перед дзвінким [д] не змінюється; з’явитися — перед апострофом [з] вимовляємо твердо.

• дзеркало, мазати, зухвало: у слові дзеркало букви дз позначають один звук [дз], а не [з].
• змінити, беззубий, показ: у слові змінити [з] перед м’яким [м’] пом’якшується: [з’м’інити]; а [з’] — інший звук, ніж [з].
• зшити, з’їжджати, перелаз: у слові зшити [з] перед [ш] уподібнюється до нього й звучить як [ш]: [ш:ити].

У всіх трьох словах буква с позначає м’який звук [с’]: у сьорбати м’якість позначено м’яким знаком, у всюди — буквою ю ([ўс’уди]), а у весняний [с] пом’якшується перед м’яким [н’] ([вес’н’аний]).

• У погляд і кладка — [д] (дзвінкий приголосний в українській мові не оглушується), але в передзвін букви дз позначають один звук [дз].
• У молитва — [т], у баскетбол — [д] (глухий перед дзвінким [б] стає дзвінким), а в нитці [т] перед [ц’] уподібнюється до нього: [ниц’:і].
• У край і закріплення — [к], а у вокзал — [ґ] перед дзвінким [з]: [воґзал].

У рядку анекдот, ґречний, екзотика всі виділені букви позначають звук [ґ]. У словах анекдот і екзотика глухий [к] перед дзвінкими [д] і [з] стає дзвінким: [анеґдот], [еґзотика]; у слові ґречний цей звук позначено буквою ґ.

• боротьба, дзвеніти, подія: у боротьба — [д’] (глухий [т’] перед дзвінким [б] дзвінчає), у дзвеніти букви дз позначають один звук [дз], а в подія виділено голосний [і].
• сміється, утіха, шістсот: у сміється — [ц’] ([с’м’ійец’:а]), у утіха — [т’], а в шістсот [т] не вимовляється ([шіс:от]).
• кігтик, легко, подруга: у кігтик і легко — [х] (перед глухими [т], [к] звук [г] оглушується), а в подруга — [г].

У рядку зіщулитися, просьба, зябра всі виділені букви позначають звук [з’]: у зіщулитися [з] перед [і] пом’якшується, у просьба м’який глухий [с’] перед дзвінким [б] стає дзвінким — [проз’ба], у зябра [з’] стоїть перед я.

• край, вокзал, закріплення: у край, закріплення — [к], а у вокзал глухий [к] перед дзвінким [з] стає дзвінким: [воґзал].
• усмішці, смієшся, посмішка: у посмішка — [ш], в усмішці [ш] перед [ц’] переходить у [с’] ([усм’іс’ц’і]), а в смієшся -шс- вимовляємо як [с’:] ([см’ійес’:а]).
• несеться, тюльпан, тьмяно: у тюльпан, тьмяно — [т’], а в несеться -ться вимовляємо як [ц’:а] ([несец’:а]).

У всіх трьох словах виділені букви позначають звук [ґ]: в аґрус і ґрунтознавець це буква ґ, а в рюкзак глухий [к] перед дзвінким [з] стає дзвінким: [р’уґзак].

• У здається [т’] разом із [с’] дає [ц’] ([здайец’:а]), у молотьба м’який [т’] перед дзвінким [б] стає дзвінким [д’], у батько — [т’].
• контрастний, шістдесят, четвер: у четвер звучить [т], а в шістдесят у групі приголосних стд звук [т] не вимовляється.
• У подружка, дужечка — [ж] (дзвінкий перед глухим не оглушується), а в джгутовий букви дж позначають один звук [дж].

У всіх трьох словах буква с позначає м’який звук [с’]. У сяйво його пом’якшує наступна я, а в повість і свічка [с] уподібнюється за м’якістю до наступного м’якого приголосного: [пов’іс’т’], [с’в’ічка].

• У поріг — [г], а в бігти, злегка [г] перед глухими [т], [к] вимовляємо як [х]: [б’іхти], [злехка].
• У почасти, чітко — [ч], а в лічба [ч] перед дзвінким [б] стає дзвінким [дж]: [л’іджба].
• У тім’я і житній вимовляємо [т’], а в кістці [т] випадає: [к’іс’ц’і].

У всіх трьох словах виділені букви позначають м’який звук [з’]: зіщулитись — [з’] перед [і]; просьба — м’який глухий [с’] перед дзвінким [б] стає дзвінким: [проз’ба]; зябра — [з’] перед я.

• У край і закріплення — [к], а у вокзал глухий [к] перед дзвінким [з] стає дзвінким: [воґзал].
• У посмішка — [ш], а в усмішці [ш] перед [ц’] вимовляємо як [с’] ([усміс’ц’і]), у смієшся сполучення -шся звучить як [с’:] ([смійес’:а]).
• У тюльпан і тьмяно — [т’], а в несеться сполучення -ться вимовляємо як [ц’:]: [несец’:а].

У реченні Як діждемо літа, то нажнемо багато жита всі три букви ж позначають звук [ж]: діждемо — дзвінкий [ж] перед дзвінким [д] не змінюється; нажнемо, жита — [ж] перед сонорним і голосним.

• Хліб і рушник – одвічні людські символи: у хліб і людські — м’який [л’], а в символи — твердий [л].
• Слова пристають до нього як горох до стіни: у слова, пристають — [с], а в стіни — [с’]: перед м’яким [т’] звук [с] пом’якшується ([с’т’іни]).
• Не кожний день – Великдень, а хліб – не паска: у кожний і паска — [к], а у Великдень глухий [к] перед дзвінким [д] стає дзвінким [ґ]: [велиґден’].